Для визнання угоди фіктивною суди повинні встановити наявність умислу у всіх сторін

Згідно зі статтею 234 Цивільного кодексу фіктивною є угода, укладена без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Для визнання угоди фіктивною суди повинні встановити наявність умислу у всіх сторін угоди. При цьому необхідно враховувати, що саме по собі невиконання угоди сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не скоєно будь-яких дій на виконання такого правочину, суд приймає рішення про визнання угоди недійсною без застосування будь-яких наслідків.

У фіктивних угодах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, здійснюючи фіктивну угоду, знають заздалегідь, що вона не буде виконана, тобто мають інші цілі, ніж передбачені угодою. Така угода завжди навмисне укладається.

Отже, основними ознаками фіктивної угоди є:

- введення в оману (до або в момент укладання угоди) іншого учасника або третьої особи щодо фактичних обставин угоди або дійсних намірів учасників;

- свідомий намір не виконувати зобов'язань договору;

- приховування справжніх намірів учасників угоди.

Укладення договору, який своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням частин першої та п'ятої статті 203 ЦК, що за правилами статті 215 цього кодексу є підставою для визнання його недійсним відповідно до статті 234 ЦК.

До такого висновку Верховний Суд України дійшов при розгляді справи № 6-2690цс16 про визнання договору дарування частково недійсним.

Джерело: ЮрЛіга